Інтерв'ю із Діаною Осипенко, головою новоствореної ГО "Організація українців в Егейському регіоні"

17 червня офіційно зареєстрована 15 громадська організація у Туреччині під назвою "Організація українців в Егейському регіоні". 

У Туреччині мешкає велика кількість українців. Вже створено 14 офіційних громадських організацій. А тепер й в Бодрумі зареєстровано 15 спілку українців. 

Головною метою утворення організацій такого кшталту є гуртування. Адже далеко від своєї рідної землі кожен українець починає відчувати себе неповноцінним. Й саме діаспора допомагає міцно стояти на ногах. Громадські організації не лише надають підтримку, а й допомагають у вирішенні соціальних і юридичних проблем, полегшують період адаптації до умов проживання, а також популяризують українську культуру та мову. 

ГО "Організація українців в Егейському регіоні" було зареєстровано 17 червня 2020 року. Із чим щиро їх вітаємо! 

Голова Товариства погодилась дати інтерв’ю сайту “Чорноморської асоціації українців” і розповісти про свою історію перебування в Туреччині та про ідею створення спілки. 

Діана Осипенко представляла Туреччину на всесвітньому конкурсі краси Miss Grand International у Лас-Вегасі, а зараз вона проживає у Бодрумі та об'єднує українців усього Егейського узбережжя. Шлях жінки довгий та непередбачуваний: багатий досвід та вміння й навики стануть в нагоду в керівництві спілкою. 

Діано, розкажіть, будь ласка, Вашу історію приїзду до Туреччини? Що подобається у цій країні, а чого "українського" не вистачає?

Взимку 2013 року я з мамою вперше відвідала Стамбул напередодні Нового року і закохалася в нього з першого погляду. І вже весною оформила свою першу студентську візу й поїхала до Стамбулу вивчати мову в школі Dilmer в районі Таксім. 

Перший рік життя в Стамбулі був абсолютним сюрпризом, як приємним, так і, часом, не дуже. Та й наступні роки, якщо бути відвертою, теж були «американськими гірками». У мене були великі амбіції і високі ціли, тож і випробувань випало відповідна кількість. 

Звичайно, велич, яскравість і розкіш Стамбулу дають відчуття, що ти знаходишся у епіцентрі всього найкращого в світі. Але ж, як сильно не вистачало рідної душі, рідної мови, тих, хто зрозуміє і втішить. 

Ви надзвичайно активна людина у соціальних мережах. Чим займалися в Туреччині?

Перший рік я повністю присвятила вивченню мови: 7 місяців школи, 5 днів на тиждень по 4 години уроків турецької кожен день! І це не враховуючи 3 години на дорогу і домашні завдання. Ото ж для тих, хто хоче секрет оволодіння турецькою мовою, ось він — працювати в поті чола! До речі, дякуючи тим моїм зусиллям я й досі отримую компліменти за мою турецьку чи не щодня! Ото ж, справа того варта!  

Першим моїм місцем роботи було івент-агентство, а першим івентом була церемонія нагородження «10 кращих ресторанів Туреччини». Що тут скажеш, поїсти в Туреччині люблять, ото ж церемонія була грандіозною: телебачення, відомі люди, а я була просто на сьомому небі від щастя. Авжеж, тоді ще не знала, що не отримаю жодної оплати за три місяці своєї роботи в цій компанії. Саме так тут і вивчаєш, що значить вислів “Burası Türkiye”. 

Але був і світлий момент у тій роботі. Там я познайомилася із своєю подругою Анастасією Лєнною, яка показала мені шлях у модельний бізнес. 

Саме завдяки її баченню я потрапила на конкурс у Лас-Вегасі, де представляла Туреччину серед 75 країн. 

Загалом мала дуже цікавий і різноманітний досвід роботи як моделлю, так і акторкою.  

Як виникла ідея створення громадської організації?

Одного разу в Стамбулі я мала щасливу нагоду познайомитися із головою Українського Товариства Взаємодопомоги Володимиром Левицьким на українсько-турецькому бізнес формі. Він мене запросив прийти в офіс товариства на їх засідання. Із того часу українська діаспора стала моєю сім‘єю, котрої мені так не вистачало в Туреччині. 

Ми влаштовували дні українською поезії, де я презентувала свої збірки віршів, день Незалежності України, день вишиванки і дуже дуже багато цікавих українських заходів. 

Вже 1,5 року я живу в Бодрумі і постійно розпитувала у всіх наших, хто теж тут, чи немає якоїсь місцевої організації, що влаштовує українські заходи. Ніхто не знав і ніколи не чув про щось подібне. І одного дня мене це якось навіть обурило! Нас так багато тут, а ми навіть не знаємо одне про одного! Це потрібно виправити! Так я і почала виношувати ідею створення українського товариства з центром у Бодрумі. 

​​​​​

Які труднощі постали на Вашому шляху? 

Все як по маслу, жодних труднощів не мала. Усі мої друзі та знайомі, до яких я звернулась за підтримкою у заснуванні організації, з ентузіазмом погодилися і надали необхідну допомогу. Дуже важливі поради давала мені голова Чорноморської асоціації Українців в Туреччині Людмила Шимко. В Bodrum kaymakamlığı до мене буди дуже привітними і також допомагали. Ото ж, декілька днів тяганини з паперами і «ву-а-ля» ми зареєстровані. Проте наше дитя ще зовсім маленьке, ото ж, побачимо, що буде далі у процесі розвитку. 

Що в найближчих планах?

Звичайно, найперша наша ціль як новоутвореної організації — гучно заявити про себе. Ми плануємо організувати урочисте відкриття, запросити пана Посла, Генконсула та Мера міста, українців та друзів України із усього Егейського регіону. Також плануємо організувати свято з нагоди Дня Незалежності України. Українська спільнота в Егейському регіоні багата на творчих людей: письменників, художників, танцюристів, співаків! Ото ж хочемо показати турецькій публіці усі наші таланти і усю красу української культури. 

Розкажіть детальніше про створену Вами організацію: назву, логотип. 

Назва нашої організації «напросилася» сама, адже ми живемо на узбережжі неймовірно красивого Егейського моря. Логотип був натхненний українським та турецьким прапорами, а також символом їнь-янь, що означає взаємодію протилежностей, які доповнюють одне одного. Як не мене, дуже влучно характеризує українців в Туреччині — ми, українці, в Туреччині, Туреччина і Україна — в нас. 

Розкажіть про членів Вашої організації? Скільки їх сьогодні налічує спілка?

На сьогодні наша спілка офіційно налічує 7 чоловік, усі ми — засновники організації. Усі ми — давні друзі і колеги, які неймовірним чином опинилися у регіоні Егейського моря водночас. Ірина Калашник та Олександр Любота — мої hemşeri — минулого року приїхали до мене в гості і назавжди закохалися в Бодрум. Вже через 3 місяці вони пкреїхали сюди. 

Олександр Чайковський і Євген Семенов — мої колеги по танцям, вони вже 7 років професійно розвивають танцювальну кар‘єру в Туреччині, на даний момент в Ізмірі. 

Алла Артеменко — також моя hemşeri, але познайомилися ми в Стамбулі. А тепер вона проживає в містечку Дідим із своїм чоловіком та двома дітьми. 

Мехмет Бірген — наш великий «патрон» і залізне плече.

Що можете побажати членам своєї спілки та й українській діаспорі загалом?

Можу побажати завжди пам‘ятати, що життя прекрасне і дивовижне, і усе можливо! Тому разом зможемо створити світ, в якому кожен щасливий, розуміє і підтримує одне одного.