Розбудовуємо українську громаду свідомо й разом

Розбудовуємо українську громаду свідомо й разом

Життя закордоном включає в себе безліч факторів, та одним із найголовніших є те, що треба завжди памятати: "хто ми" й "звідки родом". Й варто всім іноземцям показувати красу власної культури й мови, адже нам є, чим пишатися! Українці - неймовірно сильна нація, яка пройшла крізь усі випробування й знущання, та вистояла. Боротьба триває й зараз, а нам - тим, що в тилу, треба гуртуватися! 

Ми - емігранти, люди, що залишили свою Батьківщину в пошуках кращої долі. За останні роки рівень еміграції з України значно зріс. Вплив на це мають, перш за все, погіршення економічної ситуації в країні та окупація українських територій Росією (зокрема Криму), війна в частині Луганської та Донецької областей. Змінився за два роки і маршрут еміграції – тепер усе більше наших співгромадян їдуть у західному напрямку від українського кордону й зменшується потік емігрантів до Росії.

Цілі еміграції з України дуже різні: від навчання до пошуку високооплачуваної праці. Однак сприймання емігрантів українським суспільством далеко не найкраще: часто домінує негативне ставлення, їх називають запроданцями та зрадниками країни. Доля в таких людей далеко не легка... Та й закордоном їх не дуже й то чекають, скрізь вистачає знедолених та обділених долею людей. Одне радує, що скрізь є наші співвітчизники, які майже завжди йдуть на зустріч й допомагають. Зазвичай, закордоном люди однієї національності гуртуються у громади. 

Громада - це не просто слово, це цілий світ, в який можуть потрапити лиш обрані. Ця справа далеко не для кожного. Адже власні амбіції мусять відійти на другий план, давши дорогу бажанню збагатити саме громаду своїми знаннями та діями. Головне пам'ятати: ви прийшли аби допомогати, а не задовольнити якісь власні потреби чи прагнення. Ви нікому нічого не винні, так само, як і вам. Та коли людина бере на себе певну відповідальність й обов'язки, їх треба дотримуватися, а не ображатися, ніби діти, й залишати все на пів дорозі. Хоча праця в громаді й на волонтерських засадах, та це теж робота, яку треба виконувати, не зважаючи на особисті негаразди, непорозуміння та несприйняття один одного. Є різні ситуації й обставини, та кожен із громади повинен розуміти свою відповідальність перед людьми й державою, яким ми служимо, якби пафосно це не звучало.

В Туреччині сутність громади дещо відрізняється від інших країн, адже більшість членів діаспори тут - жінки, які вийшли заміж за турків й намагаються знайти своє місце. Декому відразу вдається налагодити своє життя й активно долучитися до суспільної діяльності, інші шукають лише подруг, аби мати, з ким поговорити, декому просто скучно, є ж й такі, які просто хочуть "колотити" іншими. Жінки є жінки, з ними іноді буває дуже легко, а іноді надзвичайно важко. Тому головам спілок у Туреччині доводиться балансувати між тим, що треба зробити й тим, що можна. Іноді доводиться йти крізь терни, долаючи, здавалося б на перший погляд, непереборні, перешкоди. Тому до таких людей варто ставитися з повагою та розумінням, адже вони найбільше вкладають власних зусиль й часу, аби досягнути тих чи інших поставлених цілей.

Головою "Чорноморської асоціації українців" є Людмила Шимко. Й кожен, хто із нею зустрічався, визнає її непересічність та вогонь, яким вона запалює все довкола. Із таким лідером хочеться рости й йти тільки вперед! Пані Людмила не боїться перешкод й завжди готова вчитися й ділитися своїм досвідом із іншими. Тому запрошуємо українців зі всього Чорноморського берега приєднуватися до діаспори, ставати активним членом спілки й розбудовувати наше спільне майбутнє!